Як цей масштабний політичний захід вплине на війну в Україні

Після Глобального саміту миру, на якому обговорювались ключові пункти українського "мирного плану", думки українців розділились. Дехто вважає подію "показухою", тоді як інші переконані, що це важливий крок до перемоги.

Після Глобального саміту миру у Швейцарії постає питання: "Що він дав?" Проте суть не лише в тому, щоб зібрати на саміт якомога більше світових лідерів (що викликає значні дискусії), а в тому, щоб просувати саме українське бачення припинення конфлікту. З 2022 року Китай активно просуває свій порядок денний у цьому питанні. Крім того, минулого тижня російський диктатор володимир путін висунув новий ультиматум зі старими вимогами щодо свого бачення "миру".

Світ прокидається 

Проблема в тому, що Захід довгий час перебував в ілюзіях щодо росії. З 2014 року існувала думка, що з кремлем можна досягти компромісу. З 2022 року існувало переконання, що Україна потребує допомоги для утримання в протистоянні з росією, але не достатньо для перемоги. Основною причиною такого сприйняття російської агресії в Україні є страх. Захід боїться розпаду рф і дестабілізації її території після військової поразки в Україні. Як і під час розпаду срср, західні лідери занепокоєні долею російської військової машини, зокрема ядерного арсеналу, та можливим перерозподілом цих ресурсів між новими незалежними державами.

Однак цей страх поступово зникає. Захід починає розуміти, що поразка росії в Україні навряд чи призведе до катастрофічних сценаріїв. Це підтверджують успіхи українських сил оборони на фронті навіть за умов обмежених ресурсів, а також істеричні заяви путіна, який постійно погрожує ядерною зброєю, але ці загрози не підтримуються навіть Китаєм.

Захід, здається, тільки на третьому році повномасштабного вторгнення рф, починає усвідомлювати необхідність формулювання підходу до досягнення миру. Підхід, який базується на значному посиленні військової складової України та поверненні до основоположних принципів міжнародного права. Всі "гібридні" методи нарешті відкидаються, і приходить розуміння: або людство спільними діями переможе війну, або війна – людство. Для нас на саміті миру важливіше точність формулювань та комюніке, за якими рухатиметься мирний процес, ніж кількість учасників.

Також важливо, що після саміту багато країн готові долучитися до процесу звільнення українських полонених та повернення депортованих дітей. Це свідчить про усвідомлення жахливості цих злочинів. Крім того, зростає розуміння необхідності військового посилення України та Східного флангу Європи загалом.

Мир на українських вимогах 

Підсумковий документ саміту має компромісний характер. У ньому детально описані лише три пункти Формули миру Президента Зеленського: ядерна безпека, продовольча безпека і мирне судноплавство, обмін полоненими всіх на всіх та повернення українських дітей, незаконно вивезених до росії. Однак це не означає, що інші пункти Формули миру відкидаються. Вони залишаються нашою стратегічною позицією для справедливого завершення війни і будуть реалізовуватись різними способами, незалежно від розвитку процесу мирних переговорів.

Навколо компромісних формулювань підсумкового документу Глобального саміту миру також точилася активна боротьба між учасниками. Україні вдалося закріпити в тексті важливі для нас позиції. Те, що деякі учасники саміту (особливо партнери росії й Китаю по БРІКС) не підписали цей документ, не має принципового значення. Зміст підсумкового документу Глобального саміту миру – це поле боротьби за подальший розвиток мирного процесу. Тому важливо зберігати баланс між прагматичними компромісами на шляху до миру і принциповими позиціями Формули миру.

Інавгураційний саміт миру став важливим етапом у боротьбі за контроль над розвитком мирного процесу. Але ця боротьба тільки починається. Наступний етап – визначення місця і умов наступних переговорів, їх організаторів та умов залучення росії до процесу.

Нам і нашим партнерам потрібно зберегти контроль над подальшим мирним процесом. росія і Китай намагатимуться перехопити ініціативу. Однак це не означає, що найближчим часом слід проводити новий саміт миру. Ідея президентки Швейцарії щодо проведення наступного саміту до виборів у США є невдалою, адже восени керівництво США буде зайняте власною виборчою кампанією. До цього часу навряд чи суттєво зміниться воєнна ситуація в Україні чи міжнародна ситуація навколо війни між росією й Україною. Проводити саміт лише заради інформаційного приводу і бажання Швейцарії швидко залучити росію до переговорів не варто. Наразі слід зосередитися на визначенні стратегії і тактики наступного етапу мирного процесу.

Щоб росія погодилася на реалістичний мирний процес і врахувала інтереси України, її потрібно змусити до переговорів, зупинивши агресора на фронті та збільшивши ціну війни для росії – як військовим шляхом, так і санкційним економічним тиском. Дипломатичний фронт має фіналізувати зусилля військового і санкційного тиску. Коли Україна зможе вести переговори з позиції сили, тоді буде доречно проводити наступний саміт.

Великі саміти доречні на початку мирного процесу, що відбулося зараз, і на його завершенні. Шлях до миру буде тривалим і складним. За мир нам ще доведеться боротися і на полях війни, і на дипломатичному фронті.