Роль і розвиток фемінізму в законодавстві. Чи мають значення права людини у сучасній Україні?

Фемінізм як суспільний рух за рівність прав жінок і чоловіків набуває все більшого значення в сучасному світі. В Україні цей рух має свої особливості та розвиток, що відображається в законодавстві та соціальних процесах. Станом на 2024 рік, українське законодавство продовжує еволюціонувати, щоб забезпечити рівні права для всіх громадян, незалежно від статі. Однак, незважаючи на певні досягнення, феміністичні ініціативи стикаються із численними викликами.

Особливої уваги заслуговують випадки, коли високопосадовці дозволяють собі недоречні висловлювання щодо жінок. Один із таких прикладів — коментар голови Верховної Ради України Руслана Стефанчука, де він називає відому політичну діячку Ірину Геращенко "хорошою дівчинкою". Цей інцидент викликав широкий резонанс у суспільстві та став приводом для обговорення питання гендерної рівності та культури спілкування на найвищому рівні влади.

У цій статті ми розглянемо історичні аспекти фемінізму в Україні, сучасний стан феміністичного руху, законодавчі акти, що регулюють права жінок, та вплив фемінізму на зміни в законодавстві. Окрім того, ми зосередимо увагу на викликах та перспективах фемінізму в українському контексті.

Історія фемінізму в українському законодавстві

Фемінізм українського контексту має глибокі коріння, що сягають кінця 19 століття. Перші організації, спрямовані на захист прав жінок, з’явилися наприкінці 19 століття під впливом феміністичних ідей, які активно розглядалися в Західній Європі та США. Важливими моментами були виходи перших українських жіночих журналів та газет, таких як "Жіночий світ" у 1890-х роках. Найбільш впливовими організаціями того часу були "Союз українок" та "Жіноче товариство".

Фемінізм у роки СРСР мав специфічні особливості, які відрізняли його від західних феміністичних рухів. Основні риси включали:

1. Офіційну ідеологію гендерної рівності: державна політика СРСР пропагувала ідею рівності жінок і чоловіків на папері. Жінки мали абсолютну рівність у правах з чоловіками — їм надавалася можливість працювати в будь-яких сферах і здобувати вищу освіту.

2. Пропаганда материнства та сім’ї: держава активно пропагувала образ жінки-матері та виконавчу домогосподарку, підкріплюючи стереотипні гендерні ролі. Оскільки комуністичне керівництво у своїй владотворчій діяльності використовувало принцип квот, жінки в УСРР — УРСР завжди мали певну кількість місць у місцевих та центральних представницьких органах влади. Разом із тим, хоча жінки за радянської влади й могли здобути найрізноманітніші професії, однак лише окремим із них вдавалося посісти керівні посади.

З набуттям незалежності в 1991 році Україна почала формувати власне законодавство, яке поступово еволюціонувало в напрямку забезпечення рівних прав для всіх громадян. У Конституції України 1996 року було закріплено принцип рівності всіх перед законом та заборону дискримінації за будь-якою ознакою, включаючи стать. Це стало важливим кроком до побудови суспільства, у якому жінки мали б реальні можливості для самореалізації та саморозвитку.

На початку 2000-х років було прийнято ряд законодавчих актів, які сприяли гендерній рівності. Наприклад, Закон України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків" 2005 року встановлював механізми для реалізації гендерної політики на різних рівнях. Крім того, у 2011 році було прийнято Закон "Про протидію насильству в сім’ї", який також мав важливе значення для захисту прав жінок.

Український парламент поступово відображав ці зміни. У складі Верховної Ради зростала кількість жінок-депутатів, а гендерна проблематика все частіше ставала предметом парламентських дебатів. Наприклад, у 2017 році було внесено зміни до Виборчого кодексу України, які передбачали гендерні квоти для кандидатів на виборах, що стало значним кроком у напрямку забезпечення більшої представленості жінок у політиці.

Ці законодавчі та соціальні зміни відображають поступове, але впевнене зростання феміністичного руху в Україні, який має глибоке коріння і продовжує розвиватися в сучасних умовах.

Сучасний стан фемінізму в міжнародному правовому полі

Сучасний стан фемінізму в Україні характеризується активною участю жінок у різних сферах суспільного життя, проте політика залишається галуззю, де домінують чоловіки. Згідно з офіційними даними Верховної Ради України, станом на 2024 рік у парламенті жінки становлять близько 21 % від загальної кількості депутатів (316 депутатів і 85 депутаток). Це свідчить про певний прогрес у порівнянні з попередніми десятиліттями, але залишається багато роботи для досягнення справжньої гендерної рівності.

Перелік ключових законодавчих актів та міжнародних угод, спрямованих на забезпечення рівності статей в Україні, включає:

1. Конституція України (1996) — встановлює принцип рівності всіх перед законом і заборону дискримінації за будь-якою ознакою.

2. Закон України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків" (2005) — визначає основи державної політики у сфері забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків.

3. Виборчий кодекс України (2017, зі змінами) — включає положення про гендерні квоти для кандидатів на виборах, що сприяє збільшенню кількості жінок у політиці.

4. Ратифікація Конвенції Ради Європи про запобігання та боротьбу з насильством щодо жінок і домашнім насильством (Стамбульська конвенція, 2022) — міжнародний документ, спрямований на захист жінок від насильства.

Зараз, під час війни, жінки відіграють дуже важливу роль і замінюють чоловіків на професіях, які постраждали від мобілізації й війни. Жінки активно залучені до волонтерської діяльності, забезпечення тилу, медичних і гуманітарних місій, а також служби в Збройних силах України. Їхній внесок є неоціненним, проте політичне представництво жінок залишається недостатнім, що підкреслює необхідність подальших реформ у цій сфері. Проте далі ми розглянемо, як у сучасному законодавстві України порушуються права саме чоловіків.

Вплив фемінізму на законодавчі зміни

Феміністичний рух має значний вплив на законодавство як в Україні, так і у світі. Протягом останніх 30 років відбувалися ряд ключових подій та судових процесів, які вплинули на розвиток фемінізму й законодавчі зміни:

1. Міжнародні конвенції та угоди: ратифікація міжнародних конвенцій, таких як Конвенція Ради Європи про запобігання та боротьбу з насильством щодо жінок і домашнім насильством (Стамбульська конвенція), сприяла впровадженню стандартів захисту прав жінок у національне законодавство.

2. Судові прецеденти: судові справи, такі як визнання права на репродуктивне здоров’я і права на вибір у питаннях абортів, вплинули на формування сучасних стандартів у галузі прав людини, включаючи права жінок.

3. Гендерні квоти й політична представленість: впровадження гендерних квот для політичних партій і виборчих списків сприяло збільшенню представленості жінок у парламентах і органах влади.

4. Законодавчі ініціативи: прийняття законів, спрямованих на боротьбу з насильством щодо жінок, захист прав на працю та протидію дискримінації на основі статі.

Гендерні квоти — це механізм, який використовується для збільшення представництва жінок або інших недостатньо представлених груп у політичних, економічних або соціальних сферах. Основна мета гендерних квот — забезпечити рівномірне представництво обох статей у прийнятті рішень і на керівних позиціях.

Існує кілька видів гендерних квот. Законодавчі квоти можуть вимагати від політичних партій включати певний відсоток жінок у свої списки кандидатів або резервувати певний відсоток місць у парламенті чи інших органах влади для жінок. Внутрішньопартійні квоти встановлюються самими політичними партіями й можуть бути правилами, які вимагають певний відсоток кандидатів на виборах від партії. Корпоративні гендерні квоти застосовуються в деяких країнах для підвищення кількості жінок на керівних посадах у компаніях, наприклад, щоби певний відсоток членів ради директорів були жінками.

Приклади застосування гендерних квот є в різних країнах. Норвегія стала першою країною, яка запровадила обов’язкові гендерні квоти в корпоративних радах директорів, з 2008 року компанії повинні мати щонайменше 40 % жінок у своїх радах директорів. Франція запровадила законодавчу вимогу, щоб щонайменше 40 % кандидатів на виборах від кожної політичної партії були жінками. Руанда має одну з найвищих квот для жінок у парламенті у світі, де Конституція країни гарантує, що не менше 30 % місць у парламенті мають бути зайняті жінками.

Гендерні квоти мають свої переваги. Вони збільшують участь жінок у політиці та керівництві, допомагаючи забезпечити їх представництво у сферах, де вони традиційно недостатньо представлені. Однак гендерні квоти мають і недоліки. Деякі критики вважають, що квоти можуть призвести до вибору менш кваліфікованих кандидатів на основі статі, а не компетенцій. Існує також ризик, що організації можуть покладатися виключно на квоти, замість того, щоб вирішувати основні причини гендерної нерівності.

Один зі знакових прикладів судової справи, що вплинула на формування сучасних стандартів у галузі прав людини, включаючи права жінок, є справа K.L. проти Перу. У цій справі Організація Об’єднаних Націй із прав людини визнала, що жінки мають право на безпечний та легальний аборт, як основне людське право. Це було перше рішення міжнародного органу з прав людини, яке встановило відповідальність уряду за невиконання забезпечення доступу до легальних абортів.

Справу розглядали через ситуацію з 17-річною дівчиною K.L., якій було відмовлено в терапевтичному аборті, незважаючи на законність таких абортів у Перу через аномалію плоду. Ця справа, яка була подана у 2002 році, привернула увагу до порушення її фізичного та психологічного здоров’я через вимушене виношування вагітності до терміну. У 2005 році Комітет ООН із прав людини визнав, що відмова в доступі до легального аборту порушує міжнародні стандарти, які забороняють жорстоке, нелюдське та принижуюче гідність поводження. Дане судове рішення змусило Перу покращити свою політику щодо сексуального насильства й доступу до репродуктивних послуг​ (Center for Reproductive Rights )​.

Ще одна важлива справа — R.R. проти Польщі, яку розглядав Європейський суд із прав людини. Ця справа стосувалася відмови в доступі до пренатальної діагностики та інформації, які могли б дозволити жінці прийняти рішення щодо легального аборту. Суд визнав, що відмова в доступі до цієї інформації та послуг порушує права на свободу від нелюдського та принижуючого поводження, а також право на повагу до приватного життя, гарантовані Європейською конвенцією з прав людини. Це рішення зобов’язало Польщу створити ефективні правові та процедурні механізми для забезпечення доступу жінок до повної та достовірної інформації про їхню вагітність і правові репродуктивні послуги, а також забезпечити, щоб медичні працівники не могли відмовляти в наданні таких послуг, посилаючись на "кляузу сумління"​ (Center for Reproductive Rights )​.

Ці події не лише відображають прогрес у галузі захисту прав жінок, а й показують важливість глобального співробітництва у вдосконаленні законодавства для всіх громадян.

Висновок

Таким чином, українське законодавство адаптується до сучасних реалій і вдосконалює свою правову систему, щоб бути більш гуманним до жінок і менш толерантним до стандартів радянського минулого. Проте ще існує значний обсяг роботи, який необхідно виконати, щоб повністю відповідати стандартам "країни сучасного світу". Необхідно також пам'ятати, що фемінізм — це про рівність, а не привілеї, це про взаємоповагу, а не взаємоприниження, це про співпрацю, а не змагання. Права жінки не повинні принижувати права чоловіка, і навпаки. І в період воєнного стану не варто забувати, що чоловіки цінні не менше за жінок, і захист їхніх прав також має бути пріоритетом держави, у якій конституційно закріплено, що життя людини має найвищу цінність. Ніхто не повинен страждати від нелюдського поводження чи політичних намірів інших людей.