Які причини призвели до того, що на третій рік війни українці з кожним днем втрачають віру не лише в перемогу, але й в майбутнє України

На замовлення Національної платформи стійкості та згуртованості дослідницька агенція Info Sapience провела опитування у квітні-травні цього року. Серед різних тем опитування, учасники також оцінили ймовірність перемоги України за шкалою від 10 (дуже ймовірно) до 0 (дуже малоймовірно).

65% респондентів вибрали позначки 10, 9 або 8, демонструючи впевненість у перемозі. Лише 6% оцінили ймовірність перемоги на рівні 2, 1 або 0. 

Для порівняння, на початку лютого 2024 року КМІС провів опитування, де 89% українців висловили віру у перемогу, зокрема, з них 60% були абсолютно впевнені в цьому. А у травні 2022 року 95% українців вірили в перемогу, з яких 80% мали абсолютну впевненість. 

Як можна помітити з цих опитувань віра в перемогу серед українців падає з кожним днем. У цьому матеріалі DHN розбирає основні фактори, що призвели до цього.

З чого все почалося 

Те, що ми маємо зараз стало можливо завдяки процесам, які розпочалися задовго до повномасштабного вторгнення. 

У січні 2022 року, коли рф почала накопичувати свої війська на українському кордоні, президент Володимир Зеленський звернувся до громадян України із закликом не піддаватися паніці у зв'язку з можливістю повномасштабного вторгнення росії. Він запевнив, що в країні пануватиме мир і всі зустрінуть 2023 рік у спокої, а всі сили комунікації влади були спрямовані на те, щоб наповнити інформаційний простір тезами про те, що повномасштабного вторгнення не буде. Також за тиждень до повномасштабного вторгнення, за ініціативою влади в Україні було проголошено День Єднання, українці активно підтримали цю ініціативу влади масовими патріотичними заходами, які проходили у кожному місті та містечку області.

Такий підхід влади до ситуації, що склалася у нас на кордоні, мав свої результати. За даними Gradus Research, майже 70% українців не вірили в можливість повномасштабного наступу росії. 

Як наслідок ми отримали суспільство, яке не вірило у початок війни та було максимально не готове, до початку повномасштабного вторгнення. 

А потім стало відомо, що українська влада знала про підготовку повномасштабної війни росії проти України, це стало першим дзвоником до підриву довіри суспільства до влади. 

Тож на початок вторгнення ми отримали майже повністю дезорієнтоване та розгублене суспільство. Владі майже нічого не залишилося окрім, як спробувати зменшити градус напруги серед українців. 

Серед яскравих прикладів можна згадати радника голови Офісу президента Олексія Арестовича зі своїми "війна закінчиться через два-три тижні", які вже давно стали темою для жартів в інтернеті. Потім в українському інформпросторі з'явився термін "чмобік", який використовувався для нівелювання іміджу солдат рф, а українські ЗМІ рясніли новинами про дезертирство, мародерство та погану підготовку серед російської армії. 

Це все мало свої наслідки. Так, у лютому 2022 року, перед вторгненням росії в Україну, Зеленському довіряли 37% громадян. Після початку повномасштабної війни на тлі дій президента і загалом ефекту "згуртування навколо лідера" (rally around the flag) довіра зросла до 90% станом на травень 2022 року.

Потім навесні 2022 року відбулося звільнення півночі України, після чого контрнаступ на Харківщині та Херсонщині, що лише підігрівало суспільні настрої на швидке завершення війни. 

Точка неповернення для такої комунікації 

Керівництво держави не може постійно тримати українців у “підвішеному настрої” та на обіцянках миру та швидкої перемоги. Кредит довіри українців до влади почав вичерпуватися, адже час ішов, а жодна з обіцянок влади так і не стала реальністю. 

Невдовзі до цього додалися корупційні скандали. 

З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну питання про постачання їжі для ЗСУ і їх вартість не обговорювалося публічно. Контракти не оприлюднювалися, а імена підрядників залишалися в таємниці. Проте розслідування "Дзеркала тижня" викрило корупцію в контракті між компанією "Актив Компані" і Міністерством оборони. Журналісти виявили завищені ціни в каталозі продуктів для військових: картопля – 22 грн/кг (проти 8–9 грн), куряче стегно – 120 грн/кг (проти 80 грн), яйця – 17 грн за штуку. У Міноборони це пояснили технічною помилкою.

Скандал ледь не призвів до відставки міністра оборони Олексія Резнікова, але були звільнені його заступник В’ячеслав Шаповалов і директор департаменту держзакупівель Богдан Хмельницький. Здавалося, що після скандалу з продуктовими закупівлями аномальні контракти мали припинитися, але журналісти виявили нову аферу з закупівлею зимового одягу.

Міністерство уклало контракт з турецькою фірмою Vector Avia Hava Araçlari, перерахувавши 100% передоплати ($30 млн). Засновником фірми був українець Роман Плетньов, який виїхав за кордон на початку війни. Партія курток з Туреччини здорожчала втричі та "перетворилася" з літніх на зимові. У супровідних документах ціна зросла з $29 до $86 за штуку. Крім того, одяг не відповідав технічним умовам і не був придатним для використання.

Чому не залучили вітчизняних виробників, залишилося нез'ясованим. Фігурантами знову стали В’ячеслав Шаповалов та Богдан Хмельницький, які отримали ще одну підозру.

З початком повномасштабної агресії рф у військкоматах активізувалася корупція: за хабарі очільники та їхнє оточення надають відстрочки призовникам, знімають з обліку і комісують за станом здоров’я.

Після оголошення мобілізації ДБР розслідує понад 100 проваджень щодо посадовців ТЦК та СП, частина справ вже в суді. Рекордсменом є колишній керівник Одеського центру комплектування Євген Борисов, якого підозрюють у хабарях на 188 млн грн. Борисов став підсудним.

ДБР з’ясувало, що мати Борисова придбала віллу в Іспанії за 3,7 млн євро. Також у його дружини, матері та тещі виявили коштовний автопарк.

Це все сильно вплинуло на довіру українців до влади, так за результатами опитування, проведеного у квітні 2024 року на замовлення АТ "НСТУ" для програми "Новий відлік", 63% респондентів заявили, що під час повномасштабного вторгнення рф рівень корупції в Україні зріс. 24% зазначили, що він залишився незмінним, 5% — що зменшився, а 9% важко дати оцінку.

Проблема такої комунікації 

Якщо коротко, то що буде в Україні далі можна описати як: "керівництво, яке ставить рейтинги вище інтересів держави, в результаті втрачає і рейтинги, і державу". 

Невідповідність між обіцянками та реальністю, непослідовна інформаційна політика, корупційні скандали, недостатня готовність до війни призвели до зниження рівня віри серед українців у перемогу — все це стало основними проблемами, що підірвали довіру суспільства.

Недостатня готовність до повномасштабного вторгнення також зіграла свою роль. Хибні запевнення у відсутності загрози призвели до непідготовленості суспільства та армії, що значно ускладнило початок оборони країни. Як наслідок, ми отримали суспільство, яке не вірило у початок війни та було максимально не готове до її початку. А наслідки ворожого терору, соціально-економічні негаразди, ризики нового російського наступу, неминучі жертви, втрати та поневіряння, стали “холодним душем” для українського суспільства. Громадяни, які ще вчора купляли квитки на концерт гурту Антитіла в Криму, сьогодні вже почали шукати можливість виїхати за кордон.

В створеному нашою владою інформаційному коконі кожна перемога ЗСУ надихала країну, але водночас сприймалася як прелюдія до нових, ще більш надихаючих перемог.

Якщо восени 2022-го вдалося звільнити Харківщину та правобережну Херсонщину, то звільнення Донбасу та Криму вже до літа 2023-го починало здаватися вирішеною справою. Чим більшого досягала українська армія, тим більше яскравих та швидких успіхів від неї чекали у тилу. І якоїсь миті планка тилових очікувань ставала просто недосяжною.

А потім виявилося, що війна не може складатися лише з приємних новин.

За контрнаступом на Херсонщині йшли важкі оборонні бої за Бахмут. Генерал Залужний попереджав про можливу атаку ворога на Київ. У тилу сперечалися про скандальний законопроєкт №8271, і з'ясовувалося, що українські бійці могли самовільно залишати позиції, а їхні командири — віддавати помилкові накази.

На тлі непомірно завищених очікувань завдяки діям української влади, такі події викликали болісний когнітивний дисонанс та посилили зневіру серед українців. 

Щоб уникнути подальшого поширення розбрату серед населення влада повинна підійти комплексно до цього питання. Першочергово керівництво має бути більш чесним з громадянами, навчити їх жити у часи невизначеності, обіцяти не відпустку в Криму, а "кров, піт і сльози", щоб кожен громадянин України розумів в якій реальності він опинився. Звичайно це дещо знизить кредит довіри українців до влади, однак суспільство не буде жити ілюзіями. А щоб відновити кредит довіри, владає має показати суспільству приклади якісних змін та боротьби з корупцією. Лише тоді взаємодія влади та народу буде сповнена довіри, а їх взаємодія буде спрямована на перемогу.