Денис – вінничанин, волонтер, активіст, очільник вінницького осередку «Гей-альянс Україна»

Оскільки мало хто знає про існування нашої організації та чим вона займається, я пропоную розказати про місію "Гей-альянсу України", її цілі та завдання.

Наша громадська організація займається захистом прав ЛГБТ-людей. З 2015 року ми займаємося розвитком волонтерської діяльності для того, щоб люди почали розвивати саму спільноту, щоби ставали більш видимими; представляємо спільноту перед державою, висвітлюємо всі проблеми, які виникають у спільноті.

Як організація співпрацює з урядовими структурами, неурядовими організаціями та іншими зацікавленими сторонами для досягнення своїх цілей?

З 2015 року в місті Вінниця ми співпрацювали з омбудсменом Заріною Маєвською. На той час вона була омбудсменом з прав людини. Також співпрацювали з поліцією. Вони проводили для нас тренінги, розповідали про наші права. Було багато ситуацій, коли ми зверталися до них по допомогу, щоб вирішити певні питання, коли порушувалися права людей із нашої спільноти. На той час ми підняли питання з приводу закриття таких організацій, як «Окупай-педофіляй» і «Модный приговор», які працювали в 2015-2016 роках і виловлювали представників нашої спільноти, знімали їх на відео, вимагали гроші, били.

Яка поточна ситуація з правами ЛГБТ в Україні: стало краще порівняно з попередніми роками чи головні труднощі ще попереду?

На даний момент ситуація з правами ЛГБТ-людей стала трохи безпечнішою тільки через те, що спільнота почала себе проявляти. Але, в той же час, досі є випадки побиття, і вони з'явилися через те, що багато хто почав відкриватися. Раніше всі «сиділи в шафі», закриті, ніхто про своє особисте життя не говорив. Зараз люди почали більш вільно поводитися, проявляють себе, тому й збільшилась кількість нападів. Але зараз правоохоронні органи більше звертають увагу на це, більше працюють. Бо колись поліція могла навіть не прийняти заяву від побитих людей із ЛГБТ-спільноти. А зараз уже приймають, тому що багато організацій, і наша в тому числі, допомагають постраждалим членам спільноти: юридично супроводжують такі випадки, коли люди звертаються до нас. У нас є юристи, психологи, які підтримають. Але дуже мало людей доводять до кінця ці справи, тому що ніхто не хоче розголосу. Тому в основному це все закінчується до суду.

У березні 2023 року у Верховній Раді України зареєстрували законопроєкт 9103 «Про інститут реєстрованих партнерств», який мав надати право гетеросексуальним та гомосексуальним парам укладати партнерства. Паралельно з цим на сайті Президента України була створена петиція на підтримку даного законопроєкту, яка набрала понад 25 тисяч голосів за короткий термін. Раніше, у серпні 2022 року, на сайті Президента України була створена петиція про легалізацію одностатевих шлюбів, яка швидко набрала більш ніж 28 тисяч голосів. Президент відповів на обидві петиції та доручив прем'єр-міністру України розглянути це питання. Проте досі одностатеві партнерства не легалізували. На твою думку, чи буде це реалізовано? Якщо так, то коли?

Дуже надіємось, що це буде якнайшвидше, але нині я бачу, що в держави є більш важливі питання. Вони зараз не хочуть витрачати на це багато часу. У першу чергу потрібно прийняти партнерства, потім наступним кроком будуть шлюби. Потрібно змінювати дуже багато статей, законів. Це і сімейний кодекс, і кримінальний. Бо всюди написано «жінка і чоловік», а не «партнери». І це формулювання потрібно буде всюди змінювати. Але якщо ми прагнемо стати повноцінним членом Євросоюзу, то маємо прийняти хоча б партнерства. На яких умовах і під якими шаблонами це буде, я ще не можу зрозуміти. Але я думаю, що в найближчі 5 років це станеться. Це залежить від того, як на нас буде тиснути ЄС. Тому що при наданні якоїсь допомоги Україні вони кажуть, що треба виконати такі-то умови. І я так бачу, що наша держава це питання завжди якось заминає, округляє, типу «не на часі». Але оскільки зараз дуже багато українців воюють і люди, які прожили 15-20 років разом, а потім один із партнерів залишається один, бо інший загинув, а вони все життя разом набували спільне майно, то вони ніяк не можуть залишити це собі. Тому що одного партнера його рідні можуть сприймати, а другого – ні. І, наприклад, рідні того партнера, який помер, скажуть «ні, ми не віддамо тобі цю квартиру». Хоча він міг більше вкладатися в ремонт або купівлю квартири. І людина може залишитися на вулиці. Мені здається, що навіть якщо приймуть законопроєкт про партнерства, то тільки для військових, аби захистити права хоча б цієї частини суспільства, яка воює.

Але тоді люди можуть сказати, що це дискримінація. Тобто, військовим такі права надаються, а іншим ні.

Може бути, так. Я думаю, це варіант, як держава може викрутитися з цього питання. Скажуть «от, ми для них прийняли такий законопроєкт. Все, відчепіться від нас, дайте нам зброю».

Тобто, шлюби приймуть протягом 5 років, партнерства можуть бути ще протягом війни, але для військових?

Я так думаю. Я не знаю, ніхто не знає, коли і як це станеться точно. Але гадаю так, 5-10 років. Це все залежить від влади та їхніх пріоритетів.

А наше суспільство готове до таких змін? Якщо порівняти результати опитування 2023 року з, наприклад, 2013, то противників стало менше, але їх кількість залишається великою.

Люди завжди будуть противниками чогось нового, тому що вони не знають, що це. Навіть у тій самій Європі теж є люди, які це не сприймають. Але там працюють закони, на відміну від нас. За побиття людини, ким би вона не була, порушник понесе покарання. Там суворіше до цього ставляться, бо це переслідування людини за ознаками сексуальної орієнтації чи гендерної ідентичності. У 2015-2016 роках, коли працювали «Окупай-педофіляй» та «Модный приговор», вони ж в основному ловили представників ЛГБТ-спільноти: геїв, бісексуалів, тих, хто одружені. Тому що їх можна було якось дискредитувати. Вони викладали відео в мережу, багатьох постраждалих звільнили з роботи, багато хто сім'ї втратив. Я, чесно кажучи, не знаю, чи понесли вони відповідальність чи ні, але їхня діяльність завершилась. Хоча досі є дуже багато праворадикальних організацій. Але секрет таких організацій, які займаються розбоями, в тому, що вони наймають неповнолітніх хлопців, а їх не можна притягнути до відповідальності повноцінно. Бо ті, хто старші, як правило, не лізуть у бійку. Так було в 2019 році на прайді в Одесі. Там в основному неповнолітні бігли бити наших представників. До речі, поліція тоді дуже погано спрацювала. Тому що перед прайдом була домовленість, що представники праворадикалів вийдуть зі своїм протестом, але учасників маршу чіпати не будуть. У результаті вони напали. Поліція до цього не була готова.

Хто фінансує "Гей-альянс України"?

Європейський Союз, Німеччина. У 2019 році для відкриття ком'юніті-центру у Вінниці з ініціативи «Мюнхен Київ Квір» в Німеччині провели велопробіг, де зібрали кошти на річну оренду офісу. З бюджету України жодна копійка не виділяється нашій організації.

Раніше, до початку пандемії та повномасштабного вторгнення, фінансування було краще. Зараз уже й багато проєктів закрили. Організація переживає кризу чи з чим це пов'язано?

Це пов'язано з великою кількістю організацій. І кожна організація займається своїм напрямком. Наприклад, зараз наша організація займається розвитком волонтерського руху, допомогою внутрішньо переміщеним людям і тим, у кого є фінансові труднощі, які втратили роботу через війну. Також працюють ком'юніті-центри – це психологічна та юридична допомога і допомога з соціалізацією. Багато людей, які приїжджають у наше місто або в міста, де працюють ком'юніті-центри, можуть прийти в маленький офіс і влитися в спільноту, знайти нові знайомства, тобто налагодити свої соціальні контакти. Дуже багато організацій почали працювати і з’явилася конкуренція. Більш масштабні організації виграють великі тендери, отримують більше фінансування. Це все залежить від донорів: вони дивляться заявки, дивляться, чим буде займатися організація, і обирають, що їм ближче.

А як надалі буде з фінансуванням?

Мені здається, поки триває війна, сегмент допомоги буде працювати. Бо люди постійно переїжджають з місця на місце, покидають свої домівки, приїжджають до нашого міста. Тому психологічна та юридична допомоги, ком'юніті-центри будуть працювати.

Як можна підвищити свідомість громадськості щодо питань прав ЛГБТ та як побороти ці постсовкові стереотипи?

Все залежить від того, як батьки виховують дітей. Навіть зараз батьки можуть виховати дитину гомофобною. І швидше за все, не хочу дискримінувати, люди з села виховані так, що чоловік може бути лише з жінкою і все, більше ніхто. Ті люди, які більш соціалізовані, які їздили за кордон, бачили інше життя, по-іншому ставляться до цього. От, наприклад, люди з інвалідністю. Багато хто каже «у нас їх певно немає», а поїхали в Європу, кажуть «в Європі одні інваліди». Просто в Європі все зроблено для того, аби люди з інвалідністю могли пересуватися по місту. У нас такі люди не можуть пересуватися. Немає ні пандусів, нічого. Це такий самий стереотип, як і з ЛГБТ-людьми. Якщо у нас небезпечно, то вони не будуть ходити за руки. Є дуже багато сімейних ЛГБТ-пар, які живуть по 10, 15, 20 років. Але якщо їх «поставити на ваги», то гетеро-пари вважаються чомусь ціннішими, ніж ЛГБТ. Плюс багато стереотипів про ВІЛ, СНІД, інші інфекції, ніби вони передаються лише від гомосексуальних людей. Коли перестануть працювати стереотипи, тоді буде легше. І треба змінювати думку людей про спільноту. Тому що після перегляду по телевізору прайду в Німеччині, де всі райдужні, в пір’ях, люди думають, що всі геї так виглядають. В Україні це не прайди, а марші рівності. Люди виходять для того, щоб показати проблеми в спільноті. Бо в Європі вони святкують, бо в них є права. А у нас люди звертають увагу на те, що у нас таких прав немає. Багато людей змушені жити в тіні, а життя проходить.

Я думаю, цим повинна займатися держава.

Держава повинна виконувати всі закони. Якби та сама поліція, всі державні структури виконували всі закони, то в нас і так було б усе добре, плюс-мінус. Атак, якщо побили представника спільноти, то справу заминають, кажуть «ви жрозумієте, це неправильно, треба мовчати». У політиці теж потрібні зміни. Можливо, щоб у парламенті були представники спільноти або навіть партії, які відкрито говорили б про підтримку ЛГБТ-спільноти та захищали б права.

Наостанок, що ти можеш порадити людям, які соромляться своєї сексуальної орієнтації та як їм побороти страх осуду з боку суспільства?

Пробувати знаходити нових друзів і спілкуватися з тим оточенням, яке їх підтримує. Зрозуміло, що рідні можуть не сприймати, але пройде час і рідні приймуть. Головне самого себе сприйняти. І звертатися до спеціалістів, в організації, де є психологи, які допоможуть, аби людина не закривалася в собі. Раніше серед спільноти було дуже багато випадків суїциду, бо люди боялися, що їх не сприймуть батьки і близьке оточення. Тому й працюють такі центри, щоб люди могли приходити, так само й підлітки, соціалізуватися, звернутися по допомогу, знайти підтримку в самій спільноті.