Документальний фільм "20 днів у Маріуполі" — Оскарівський шедевр, що став символом справедливості та боротьби за свободу. Жахи війни та сила людського духу головні теми фільму, які залишають слід в серцях.

У світі кіно завжди є ті, чиє ім'я стає синонімом таланту, майстерності та величі, в цьому випадку ще й подвигу і героїчній журналістській роботі. У 2024 році цим ім'ям стало Мстислав Чернов, український режисер, журналіст, харків'янин, чий документальний фільм "20 днів у Маріуполі" став справжнім відкриттям року та отримав найпрестижнішу нагороду Американської кіноакадемії в номінації "Найкращий документальний фільм". Це перший для України "Оскар" та перший фільм, створений на лінії фронту за всю історію кінонагороди. 

Фільм "20 днів у Маріуполі", створений командою Associated Press, до якої входили Мстислав Чернов, Євген Малолєтка і Василіса Степаненко. За роботу в Маріуполі всі троє отримали Пулітцерівську премію. Вони були єдиними представниками міжнародних ЗМІ та, як воєнні кореспонденти, документували бої у Маріуполі.

На перший погляд, ім'я Мстислава Чернова може здатися невідомим, але його творчий внесок у кінематограф неможливо переоцінити: він зафільмував фрагмент історичної війни й показав світу воєнні злочини росії та путінського терору проти народу України, виніс на перший план глибоко важливі питання війни, людської природи, справжньої сили та спільної відважності.

Історія "20 днів у Маріуполі" розповідає про життя мешканців міста Маріуполь під час осади міста у перші 20 днів повномаштабної війни, яка охопила Україну 24 лютого 2022 року. Фільм показує їхню щоденну боротьбу за виживання, любов та надію в обличчі безжальності військових дій. Однак, поруч зі сценами жаху та руйнувань, є також місце для людської спроможності до жертовності та солідарності.

Головні персонажі фільму, звичайні пересічні громадяни, змушують глядача відчувати на собі кожну краплю болю та відчаю їх переживань. Їх шлях від безнадійності до надії стає символом витривалості та мужності тисячі людей, які опинилися в подібній ситуації.

Мстислав Чернов майстерно використовує кожний кадр, розпитує кожну людину яка опинилась в кадрі його об’єктиву, щоб передати атмосферу війни, відчаю, змушуючи глядача відчути її реальність і жах. Від звуку вибухів та глухого грохоту бомб до тихого, майже нерозбірливого шепоту молитов та обіцянок звичайних людей. Кожна сцена пронизана напругою та емоціями, що змушують задуматися над справжнім жахом війни. Найболючіше розуміти крихкість людського життя, а найбільше — дитячого.

Не менш вражаючі є візуальні ефекти фільму. Розчавлені будівлі, розбиті вікна, пожежі та трупи людей транслюють реальну картину руйнувань війни, яка допомагає глядачеві краще усвідомити правду та побачити на власні очі жах, з яким стикнувся кожен українець, в чиє життя прийшла війна.

Однак, справжньою силою фільму є його повідомлення про спільність та людську природу. Попри безперечну жорстокість війни, люди, які зустрілися Чернову знаходять силу та солідарність один в одному, вони допомагають, співчувають, підтримують, навіть попри страшенний ризик для їх життя. У фільмі він каже, що під час війни — добрі люди стають ще добрішими, а злі — злішими. Пересічні українці, серед яких пенсіонери, мами з дітьми, вагітні, поліцейські, лікарі, діляться з нами своїми думками, почуттями, спогадами та надіями, показуючи, що людський дух не зламає ніщо.

Загалом, "20 днів у Маріуполі" — це фільм, який залишає глядача враженим і вразливим, на деякі кадри особливо боляче дивитися. Але так і має бути. Хоча це документальний фільм про війну в Україні — він став справжнім шедевром кінематографа, який варто побачити кожному, хто цікавиться заглибленням у проблематику війни та людської долі.

"20 днів у Маріуполі" — це не лише фільм, але й наполегливе нагадування про важливість миру та солідарності. Він залишає після себе слід в серцях глядачів і допомагає зрозуміти, що навіть у найтемніші часи може з'явитися промінь надії.

Фільм "20 днів у Маріуполі" — це шедевр сучасного документального кіно. Чернов відправився на передову разом з військовими, щоб показати світу правду про те, що відбувається в Україні під час війни. Він відстежував кожний момент — від героїзму місцевих мешканців до жорстокості військових дій.

Чернов не тільки зафільмував події, які змінюють світову історію, але й відтворив їх з такою силою та емоційною глибиною, що кожен кадр змушує глядача зупинитися і задуматися. Його об'єктив не просто фіксує — він розповідає правдиву історію, яка торкається серця і залишає слід у думках.

Отримавши Оскар, Мстислав Чернов піднявся на вершину світового кіномистецтва, але для нього це було не просто визнанням його творчого доробку, а й можливістю привернути увагу до проблеми війни в Україні:

"Я вдячний. Але, напевно, я буду першим режисером на цій сцені, який скаже: я хотів би ніколи не робити цей фільм. Я хотів би мати змогу обміняти це на те, щоб росія ніколи не нападала на Україну, ніколи не окуповувала наші міста. Я віддав би все це визнання за те, щоб росіяни не вбивали десятки тисяч моїх співгромадян з України. Я б віддав це, щоб вони звільнили всіх заручників, солдатів, які захищали нашу землю, цивільних, які в їхніх тюрмах. Але я не можу змінити історію, не можу змінити минуле. Проте ми всі разом — а серед вас зараз найталановитіші люди світу — ми можемо розставити в історії все на свої місця, щоби правда перемогла. І щоб загиблі люди Маріуполя та ті, хто віддали своє життя, ніколи не були забуті. Тому що кіно формує спогади, а спогади формують історію", — сказав Мстислав Чернов під час отримання премії "Оскар" у Лос-Анджелесі.

Мстислав Чернов — це не лише режисер, а й голос покоління, який став свідком важливих подій і розповідає про них у своїх журналістських роботах. Він продовжує відкривати світу красу та складність української дійсності через об'єктив камери, і його ім'я стає символом боротьби за правду та свободу.