Катерина Шеліховська – вінничанка, волонтерка, учасниця організації "Lapadog training", щаслива власниця собаки Бейліс

Повномасштабне вторгнення росії завдало шкоди психологічному здоров'ю багатьом українцям. 4 місяці тому у Вінниці почали проводити сеанси каністерапії для дітей. В цьому інтерв'ю членкиня організації "Lapadog training" розповідає про користь такого виду терапії, результати та перспективи роботи їхньої команди. 

Що таке каністерапія та чим вона корисна?

Каністерапія, як і всі інші види терапії, допомагає людям заспокоюватись, пропрацьовувати певні проблеми, почуватися краще. Це те, що підвищує людям настрій, покращує ментальний стан, підбадьорює. Каністерапія завдяки собакам – це, насправді, дуже крута штука! Я сьогодні ще не раз скажу, що собаки – одні з найкращих істот у світі. Такий вид терапії з участю собаки стає ще кращим, бо у звичайній терапії з психологом – це, часто, просто розмова, спілкування. А каністерапія – це саме робота з собакою і саме собаки найщиріше в цьому світі вміють проявляти свої емоції: радість, любов. Коли ти бачиш це маленьке чудо, яке махає тобі хвостиком, біжить до тебе, ти просто забуваєш про все, що тебе турбувало.

Як ти потрапила до світу каністерапії та що заохотило тебе працювати в цій області?

У мене з'явилася собака і одразу ж я захотіла працювати з нею з кінологом. Ще до появи улюбленця я знала, що з ним буде працювати кінолог. Для мене це дійсно важливо, щоб пес не сидів усе життя вдома. Собака – це як дитина. Її треба віддати в «школу», навчати чомусь, тоді вона буде розумною. Я записала Бейліс до кінолога Ірини Лапи, в нас команда називається «Lapadog training». Ми почали працювати, з'явилися перші результати. Чесно, я спочатку взагалі не розуміла, в мене з перших днів роботи був аут. Бо щоб правильно працювати з собакою, потрібно навчитися «говорити» її мовою. Тобто, мовою свого тіла та інтонацією пояснювати їй, що вона зараз має зробити. А я спочатку не вміла цього робити, казала «ні, все, я не хочу цим займатися! Це важко, мені ніколи не вдасться». Я дуже помилялася. Вдалося і зараз ми з Бейліс дуже круто працюємо. Ми з нею зайняли перше місце на змаганнях із аджиліті. І, власне, коли в нас почали з'являтися такі хороші результати і кінолог бачить характер моєї собаки, що вона дуже любить усіх і взагалі не схильна до агресії. Тому Ірина пропонує мені такий варіант: «я хочу створити каністерапію для діток, які постраждали в ході війни, співпрацювати з організацією «ЯМаріуполь» і організовувати спільні збори, де діти будуть працювати та гратися з собачками. І хочу взяти твою Бейліс, тому що вона дуже крута, робоча і дуже любить дітей». Я погодилась, навіть не думаючи. І одразу ж ми пішли в каністерапію.

Яка твоя роль в організації, де кінологи тренують собак/де проводять сеанси каністерапії?

Зараз я є членом нашої команди, де нас п'ятеро, включаючи нашу наставницю Іру. Також я практикант, тобто я можу прийти на уроки з собаками і/або замість Іри щось пояснювати людям, або дивитися, як це робить Іра і набиратися досвіду. І в каністерапії я також можу щось розповідати діткам, особливо ми з Бейліс любимо показувати їм аджиліті, тобто як проходити бар'єри, як правильно подавати собачці команди і так далі.

Яка роль собаки в процесі каністерапії?

Головне, щоб собака включилася в роботу. Моя Бейлі дуже гіперактивна та емоційна. І коли вона бачить дітей, у неї клепка вимикається, вона радіє, стрибає. В принципі, собаки практично ніякої роботи не виконують. Їхнє завдання – виконати наші команди, показати діткам свої вміння, якось їх розважити. Тому, загалом, роль собаки – це просто бути.

А як можна заохотити собаку до роботи, якщо вона не гіперактивна чи сонна?

Взагалі для собак є декілька видів мотивації: це харчова, тобто на смаколики; ігрова – виконаєш якусь команду і ми з тобою поперетягуємось або я тобі покидаю іграшку; і словесна. Все залежить від собаки. Свою Бейліс я заохочую смаколиками. Вона розуміє, що після того, як виконає мою певну команду, отримає смаколик. До речі, важливо вміти заспокоїти гіперактивну собаку. На заспокоєння також є деякі практики. Наприклад, очікування. Я їй даю смаколик, кажу «чекай», і поки я не піднесу їй та скажу «можна», вона має чекати. Така практика заспокоює собаку. Гіперактивну собаку, головне, вміти правильно заспокоїти, переключити з дітей на себе. От зараз тут я, я працюю з тобою, будь добра теж попрацювати зі мною.

Які основні переваги використання собак у каністерапії порівняно з іншими формами терапії?

Як я вже казала, під час роботи з собакою ти фактично забуваєш про все, що тебе турбує. Ти настільки переключаєшся, включаєшся в цей процес, тебе так сильно затягує, особливо якщо в собаки все виходить, у тебе радості більше, ніж у неї самої, дійсно. Я не вважаю, що якась терапія є гіршою чи кращою, все залежить від людини. Комусь може не допомогти терапія з психологом, але дуже допоможе каністерапія, робота з собаками.

Які вимоги до відбору собак, які братимуть участь у каністерапії?

Найголовніше – це щоб собака не була агресивною, щоб ми могли передбачити її поведінку. Є ж собаки, в яких агресія з народження і це особливість характеру. В принципі, як і в людей, у собак дуже різний характер і темперамент.

Це залежить від породи?

Не думаю. Хоча є породи, які більш схильні до цього, але я вважаю, що це залежить від самої собаки, а ще, до речі, від матері дуже залежить. Тобто, яка була матір, такі й будуть її цуценята. Дійсно в собак характер передається. Загалом, у нас усі собаки, які працюють на каністерапії, абсолютно спокійні або надто радісні. Тобто, немає такого, що собака до когось огризається, гавкає. Є, які гавкають, але тільки по команді. Моя навіть по команді не гавкає. Для неї гавкнути на людину – це щось взагалі за межами її розуміння. І якраз ось такі собаки цінують людину понад усе. Для них людина – це найкраще, що є в житті. Загалом, собаки для каністерапії повинні бути радісні, спокійні, які цінують і люблять людей та дітей. Якихось жорстких вимог для собак немає. Головне, щоб ми могли передбачити її поведінку. Бо часто в агресивної собаки ти, на жаль, не можеш цього передбачити. Буває таке, що наче все добре, а тут різко вона на тебе кидається. І, фактично, собака не винна в цьому. В неї просто така особливість характеру. Це треба пропрацьовувати з нею. Нам треба такі собаки, в яких ми будемо впевнені, що вона ніколи не зможе вкусити людину чи якось зачепити її.

А вікові обмеження для собаки є?

Ні, ніяких. Моїй Бейліс ще року немає, в Іри, в якої кане-корсо, якій уже 8 рочків і вона теж працює з дітками.

Тобто, багато що залежить від виховання та дисципліни?

Дуже багато залежить від виховання. Я переконана, що навіть якщо мама була агресивною і цуцик народився таким же, то з цим можна попрацювати. Немає безнадійних собак. Є тільки дійсно агресивні собаки, в яких не можна забрати агресію, це, на жаль, хворі сказом. Такій собаці вже не допоможеш. Мені сумно через це, бо вона, насправді, не хоче робити людині боляче. Фактично, це як люди, хворі на шизофренію. Вони не розуміють, що з ними відбувається і через це вони можуть бути налякані та дуже агресивні. А так то я вважаю, що з будь-якою собакою можна працювати і круто її виховати.

Чи траплялися форс-мажори під час проведення каністерапії або ж певні неприємні ситуації?

Єдине, що було з неприємного, це коли батьки приходять і залякають дітей, що «ось зараз вийде собака, тебе гризане». Ми таким батькам пояснюємо, що в нас тут каністерапія, ми направлені на роботу з дітками, веселитися і радіти. А з форс-мажорів було таке, що коли я працюю з собакою, діти гасали по собачому полю, собака відволікається, починає гасати разом із ними. Я тоді кажу «будь ласка, заспокойтеся, бо собака зараз має бути повністю включена в роботу». А так загалом у нас досить спокійно проходять сеанси каністерапії.

Чи є які-небудь обмеження або обставини, при яких каністерапія може бути неефективною або навіть шкідливою?

Шкідливою точні ні. Але якщо людині це нецікаво і вона прийшла по приколу, нічого не очікуючи, собак не любить, то навіщо вона прийшла? Щоб полюбити їх? Тоді працюй із нами і включися в роботу також. А загалом, я впевнена, каністерапія взагалі не може бути шкідливою, тільки для людей, у яких є алергія. З мого досвіду, каністерапія тільки хороше приносить.

Якраз наступне питання дуже вчасно: як ви працюєте з людьми, які мають фобії або алергічні реакції на собак?

З алергіками ще не стикалися або вони нам не зізнавалися, можливо випивали перед цим пігулку. На рахунок алергіків, людина має знати, що в неї є алергія на собак, проконсультуватися з лікарем, які пігулки їй треба приймати. Якщо вже нічого їй не допомагає від алергії, то, на жаль, каністерапія не для цієї людини. А що стосується фобій, ми заохочуємо людину працювати з собакою. Ми їй показуємо, що це не страшно, це круто. Подивись, ось собачка працює, вона рада тебе бачити, вона щаслива, хоче з тобою познайомитись. Якщо тобі дуже страшно, підходь повільно, обережно, вона буде сидіти і чекати. Собака дозволить тобі підійти, зробити перший крок, щоб ти перестав боятися, погодував з руки, погладив її, подав якусь команду. І так поступово люди починають справлятися з фобією собак.

Чи ділилися учасники своїми враженнями від каністерапії та чи допомогла вона їм?

Після каністерапії ми зазвичай розмовляємо та п'ємо чай зі смаколиками і ми чули лише хороші відгуки. Всім дуже сподобалось, усі змогли попрацювати. Дитині, якій було погано, це допомогло, розрадило її.

Які основні завдання цієї організації та чи планується розширення даного проєкту?

Сподіваюся, що розширення буде, бо я хочу значно глобальніше проводити каністерапію, не тільки з дітьми, а й з людьми різного віку. В багатьох є різні травми, фобії.

Це залежить від фінансування?

Чесно, ми майже не витрачаємо грошей на каністерапію. Єдині фінанси, які в нас ідуть, це на смаколики для собак. Можливо треба співпрацювати з іншими організаціями або запрошувати інших людей. Поки співпрацюємо лише з організацією «ЯМаріуполь». А головне завдання організації – це, по-перше, навчити людей правильно працювати з собакою, подавати їй команди, навчити комунікувати з нею, пояснювати собаці її мовою, що ми від неї хочемо, привити людям любов до собак і випускати класних наших учнів-собачок, щоб у світі стало більше крутих робочих собак, які будуть направлені на роботу з людиною, на любов до людини. До речі, ми ще навчаємо собак-прикордонників.

Як ти бачиш взаємодію між роботою каністерапевта і кінолога? Та які переваги у співпраці між цими двома областями?

Взаємодія абсолютно пряма: якщо ти кінолог, то ти можеш бути каністерапевтом. До речі, є різні види каністерапії, можна обирати ту, яка більше вам подобається. Є така каністерапія, коли діти або дорослі хворіють, до них у лікарню приводять собак і це допомагає людям швидше одужати. Ми від такого виду каністерапії відмовились, бо, на жаль, такі собаки довго не живуть, до 8 років максимум. А саме в тій каністерапії, якою ми займаємось, ми пояснюємо дітям, де правильно торкатись собаки, щоб їй не було дискомфортно, і як правильно з нею працювати, щоб собака також отримала від цього задоволення.

Ти хочеш пов'язати своє життя з цією сферою діяльності. Поділися своїми планами, перспективами та ідеями.

Працювати, працювати та ще раз працювати, здобувати досвід, навчати свою собаку, щоб моя Бейліс могла показати приклад іншим собакам. Дуже часто дорослі собаки стають прикладом для щенят. Вони їм показують, як правильно працювати. В собак дуже гарно працює аналітичне і критичне мислення. Так що, основний мій план зараз – це працювати.

Собака – кращий друг людини?

Однозначно. Насправді я так можу сказати абсолютно про всіх тварин. Це залежить від того, яка тварина більше підходить людині. Комусь подобаються павуки, змії, папужки, хом'ячки. На рахунок таких тварин, я не знаю, на скільки вони люблять людину і взагалі чи розуміють, що це таке. Але я впевнена, що собаки і коти однаково люблять свого хазяїна, просто вони по-різному вміють проявляти цю любов.

Безпритульні собаки – наскільки гострою є ця проблема в Україні та які шляхи її вирішення?

Насправді дуже гострою є ця проблема. Щодо шляхів вирішення… я знаю, що в Польщі та Німеччині в кожному місті є безліч притулків для собак і котів, які повністю фінансуються державою. Звичайно, там є волонтери, але самі притулки відкриті саме державою.

В Туреччині, до речі, теж.

Так. Але в Туреччині більше вуличних тварин, але всі вони контролюються державою. Тобто, будь-яка вулична кицька має бути привита і її не можна ніяк зачепити. У нас, на жаль, дуже багато є випадків живодерства, мені, чесно, дуже болить від цього. Коли читаю історію, що в Закарпатті котика застрелили або ще щось із собакою зробили, мені дійсно дуже болить за цих маленьких створіннячок. Я просто не розумію… для мене люди, які не люблять тварин – це просто аморальні люди. У мене в голові не вкладається, як можна таким бути. Не те що просто не люблять, а от до такої міри ненавидять, що можуть їм причинити якусь шкоду. Це ж просто тварина! Вона просто існує, вона тебе не чіпає. Навіщо її зачіпати? Якщо це вулична, то хай живе своїм життям або нагодуй її, поможи. На жаль, дуже багато таких випадків в Україні, а покарання за них практично немає, і це сумно. В майбутньому я буду створювати петиції, щоб ввели жорстке покарання за живодерство, аж до позбавлення волі.

Взагалі, я вважаю, що за вбивство тварини тюремний строк має дорівнювати тому, який є за вбивство людини.

Ось, я також хочу, щоб права тварин були нарівні з людськими. Щоб вони мали недоторканність, щоб їх не могли зачепити. Тому що люди це роблять, бо вони розуміють, що ніякого покарання за це не понесуть. А в тій самій Німеччині або Польщі люди не мають права викинути свою тварину на вулицю, бо за це буде жорстке покарання. Так само й вуличну тварину ніхто не має права зачепити, також за це покарання є. До речі, в Німеччині та Польщі абсолютно всі тварини привиті, стерилізовані та живуть у притулках. І це дуже круто! Я абсолютно всіма руками «за» таку тенденцію. Навіть якщо знайдуться живодери, які попруть проти серйозного закону, то вони просто не зможуть зашкодити тваринам. Бо вони будуть у притулках, а не на вулиці. Але притулки також повинні бути захищені. Можливо ти чув про ситуацію, що недавно в Києві підірвали притулок із кицьками.

Щодо законів. Наскільки захищені права тварин на законодавчому рівні України та чи ефективно виконуються ці закони?

На мою думку, закони абсолютно не виконуються. Я не бачу цього. Я багато читала в інтернеті про жахливі випадки живодерства: і заради хайпу, і заради популярності, і просто по «приколу». І ці люди несли покарання тільки після того, як ця ситуація вже розповсюдилась. Багато людей про це писали, обурювались. Тільки тоді правоохоронні органи починали щось робити. Я переконана, що якби ці ситуації не розповсюдились, а замовчалися б, то ніяких дій від правоохоронних органів не було б. А скільки в нас випадків живодерства, про які взагалі не знають… Тому треба створювати притулки, де будуть абсолютно всі тварини контролюватися.

Мені здається, зараз такі притулки більше створюють волонтери, не держава.

Так, саме волонтери. А потрібно, щоб держава цікавилась цим питанням – питанням безпеки всіх, хто проживає на території цієї держави, і очевидно, що тварин також. Усі притулки, які є у Вінниці, створені волонтерами. Їх не так багато в місті, бо не у всіх людей є можливість відкрити їх. І вони тримаються суто на волонтерських засадах та донатах людей. Я також стараюся допомагати притулкам, донатити і тому подібне.

Що ти можеш порадити людям, які хочуть завести собаку, але вагаються та чому їм варто спробувати прийти на каністерапію?

Якщо хочете, але вагаєтесь, варто проконсультуватися з кінологом. Кінологи працюють не тільки з людьми, у яких є собаки. Можливо кінолог навіть порадить породу, бо, очевидно, є дуже різні породи, різні в них особливості. Людям якась порода підійде більше, якась менше. Хтось живе в невеличкій квартирі й хоче меншу породу утримувати, хтось навпаки хоче велику. Треба зважити для себе всі «за» та «проти». Для мене підготовка до заведення собаки – це, фактично, як підготовка до того, щоб завести дитину. Ти маєш бути впевнений, що готовий. Ти маєш бути впевнений у своїй психологічній стабільності. І дійсно варто відвідати каністерапію, щоб зрозуміти, чи це твоє, чи ти готовий постійно працювати з собакою, займатися, гратися, і чи взагалі тобі подобається це. Чи дійсно ти хочеш собаку або може якусь іншу тварину завести.

Фізична готовність і готовність взяти відповідальність за життя.

Так-так. У мене взагалі першою твариною був хом'ячок, потім вирішила завести кота. А як з'явилася собака – це взагалі, окрема історія. На моїй вулиці жила собака – майбутня мама моєї Бейліс. Вона дуже любила всіх людей, а мене особливо. Завжди до моїх рук ішла. Коли вона була на іншому кінці вулиці та бачила, що я йду, вона притискала вуха і ракетою летіла до мене, щоб я її почухала, погладила. Ми з батьками хотіли стерилізувати її, але не встигли. Вона завагітніла, народила 5 цуценят. Вони жили недалеко від нас. Але, на жаль, їхню маму отруїли. Щенятам було буквально 2 тижні. Я тоді всю ніч проплакала, бо я дуже любила цю собаку. І я зрозуміла, що маю забрати їх до себе. На наступний день я всіх п'ятьох принесла до себе в двір. І так вони в мене жили. Чотирьох ми роздали нашим хорошим знайомим, в яких ми впевнені. А до однієї я настільки прив'язалася, я її полюбила, не змогла нікому віддати. І вже так вона живе з нами практично рік.

Для бажаючих відвідати каністерапію:
м. Вінниця, вулиця Ватутіна, 39 (Вінницькі Хутори)