Після жорстокого придушення повстання бабчиняни не припинили боротьбу проти московською окупаційної влади

Не склали зброї брати-кушнірі: Микола, Данило, Іван та Петро — активні учасники Бабчинецько-Ямпільського повстання. Вони створили повстанський загін "Чорний ворон", кістяк якого становили бабчиняни: Кушнір Микола Якович — командир загону, Кушнір Данило Якович, Кушнір Іван Якович, Кушнір Петро Якович, Басенко Кіндрат Пилипович, Гульвачук Матвій Якимович, Краузер Григорій Антонович, Рудий Роман Олексійович, Собар Дмитро Остапович, Собар Тимофій Прокопович, Слідзієвський Франц Іванович, Чорний Григорій Арсенович, Лисий Володимир Степанович, Шпанський Зотій Феодосійович, Дегодій Йосип Мартинович, Яковець Степан, Томашевський Зіновій та інші жителі округи.

Загін проходив бойовий вишкіл на теренах Румунії і звідти робив наскоки на окупаційні московські організації. Комуністичні прихвостні почувши імена Кушнірів тремтіли від страху. На території Подільського краю, загін мав свої явочні квартири, підпільну агентуру, свої коні, які підвищували боєздатність загону. Микола Кушнір, командир загону, чоловік високого зросту з довгим волоссям серед жителів села, користувався великим авторитетом і повагою. Микола – людина великої сили, боляче реагував на несправедливість, був готовий завжди прийти людям на допомогу. Із скупих архівних даних також відомо, що Данило Кушнір, брат Миколи, в 1918 році служив козаком першої зразкової інструкторської сотні 15-го одеського полку. Це була, на той час, високоосвічена і грамотна людина. Данило був заступником командира загону і неодноразово здійснював успішні бойові операції проти окупантів, які захопили УНР.

Загін братів Кушнірів, "Чорний Ворон", мав добрий вишкіл. Загартований в боях, чудово знав місцевість, був дуже мобільним. Бійці загону завжди ходили ланцюжком один за одним. Загін десятки разів перетинав кордон, ховаючись на території Румунії, де мав тісний зв’язок з офіцерами Української Народної Республіки, які не припиняли боротьби проти московських окупантів. З архівів ЧК КДБ: загін Миколи Кушніра був взятий на облік окупантами з 3 листопада 1924 року. Місцева влада була перелякана численними нападами на її приміщення та її комуністичних активістів. 19 жовтня 1924 року п'ятеро повстанців із загону "Чорний Ворон" – Микола Томашевський, Володимир Лисий, Степан Яковець, Роман Рудий та Кіндрад Басенко, в районі села Татків Ямпільського повіту захопили голову КНС Мельника і забрали в нього зброю та важливі документи.

17 грудня 1924 року повстанці, яких очолював Кіндрат Басенко, здійснили напад на заступника голови Бабчинецького райвиконкому, начальника міліції та касира, і забрали у них зброю та гроші. Справжню стійкість виявили наші повстанці в селі Бабчинцях 20 грудня 1924 року. Того дня ударна група окупаційного прикордонного загону із Могилів-Подільського оточила будинок мешканки Чайковської, де перебували командир загону Микола Кушнір та Кіндрат Басенко. В запеклій перестрілці вбили трьох прикордонників. В цьому бою Кіндрата Басенко поранили в ногу. Однак, перебуваючи під прикриттям вогню, який вів отаман Микола Кушнір, їм вдалося добігти до церкви і зі своїми побратимами відірватися від переслідувачів. У відповідь на такий напад прикордонників, повстанці, 23 грудня 1924 року обстріляли будинок, де розташовувалися чекісти, а в ніч з 27 на 28 грудня здійснили напад на будинок голови КНС Ярузького райвиконкому Ямпільського повіту.

У ніч з 28 на 29 грудня загін повстанців разом з Миколою Кушніром вчинилв сміливий напад на кооператив в селі Мервинцях, а ввечері, 3 січня 1925 року, на кооператив в селі Дорошівка Ямпільського району. Вже 5 січня повстанці в селі Букатинка проводили агітацію проти московської окупаційної влади, де всі її активісти від страху поховалися.

Особливо сміливий вчинок члени загону "Чорний ворон" вчинили в селі Буша. 11 січня 1925 року близько 21 години вони, очолювані Кіндратом Басенком, увійшли до сільбуду. Там відбувалися збори по землеустрою. Провівши агітацію проти комуністичної влади, вони наказали всім співати "Ще не вмерла Україна". 

13 січня 1925 року загін "Чорний ворон" з 8 осіб захопив Ярузький райвиконком, який розташовувався в селі Бандишівка. Це була смілива операція. Повстанці забрали 3 326 карбонців, 2 револьвери, 4 гвинтівки, міліцейські справи та з військкомату таємне листування комуністичної агентури, печатку і штамп райвиконкому. Наступний напад вони знову вчинили на Ярузький райвиконком 3 лютого 1925 року. Одягнені в шкіряні куртки, забрали із приміщення особові справи, які були заведені на неблагонадійних людей та таємне листування влади. Згідно з повідомленнями антинародної комуністичної влади, їхньої агентури та спецслужб, 20 січня 1925 року загін повстанців із шести чоловік та однієї жінки, Параски Ачукової, очолюваний Данилом Кушніром, пересік кордон боярської Румунії в районі міста Атаки.

Отримавши там інструкції від українських офіцерів, набравши продуктів та боєприпасів, знову повернувся на так звану радянську сторону. Для ліквідації загону Кушніра було створено спецзагін із прикордонників та місцевої міліції. 21 березня 1925 року в будинку жителя села Бабчинці Дмитра Собара чекісти організували засідку, але їм не вдалося зненацька захопити когось із членів загону. Її завчасно помітили. Повстанці відкрили по московських посіпаках шалений вогонь і, скориставшись темрявою, зникли. Проте карателям вдалося схопити Дмитра Собара. 

Люди могли переконатися, що загін повстанців, який очолював М. Кушнір, бореться не проти простих людей, а проти їх гнобителів і прибічників окупаційної влади. Наприкінці серпня 1925 року М. Кушнір, командир загону, вирішив провідати свого батька Якова, матір Ірину та сестру Фросину, якій в той час виповнилися 17 років. Він разом зі своїми побратимами Кіндратом Басенком та Романом Рудим вночі навідується до своєї батьківської оселі, не знаючи, що біля неї щоночі на нього та його братів чатують прикордонники та місцева міліція. Микола, зі своїми побратимами, не встигнувши зробити хоча б один постріл, потрапляють в полон. Їх зв'язують та кидають на підводу, а на світанку в супроводі чотирьох прикордонників відправляють до містечка Ямпіль. Та хтось попередньо попереджає Данила Кушніра та його повстанців, що їхні побратими потрапили в полон.

Маючи в своєму загоні чудових коней, повстанці випереджають прикордонників, які везуть полонених, і біля села Тростянець роблять свою засідку. Коли конвоїри наблизились до кукурудзяного поля, звідти озброєні до зубів, вискочили повстанці і звільнили з полону своїх побратимів. Та на цьому це все не закінчилось. Кіндрат Басенко, який дуже полюбив усілякі жартівливі витівки, вирішив поглумитись над прибічником московської влади. Він разом з Романом Рудим, Дмитром Собарем та Григорієм Чорним переодягаються у військову форму, зняту з прикордонників, а полонених відвозять в Ямпіль, де здають їх як повстанців. 

Окупаційна, так звана, "радянська агентура" довго і дуже ретельно відслідковувала загін повстанців, намагаючись усіма засобами знищити керівника загону Миколу Кушніра. На жителів села Бабчинці та всієї округи завжди здійснювався тиск, щоб вони виказували місце перебування повстанців. Всі дрібні злочини, які мали місце в селах, окупаційна влада списувала на загін повстанців, називаючи їх “бандою”. В жовтні 1925 року Микола Кушнір, повернувшись з Румунії разом з Кіндратом Басенком, потрапив в засідку ударної групи ДПУ та місцевої міліції. Загін районної міліції очолював надісланий з Києва комсомольський активіст Юрій Ночко. Перестріляючись, Микола з Кіндратом Басенком відступили в стодолу, яка знаходилась неподалік від річки. Карателі відкрили вогонь по повстанцях, під час якого хоробрий ватажок М. Кушнір отримав важке поранення.

Повстанці чинили шалений опір, відстрілюючись від карателів, та сили були нерівні. Їдкий дим, спалаючи стодоли, не давав дихати. Бачачи безвихідь, важко поранений отаман, наказав Кіндрату втікати. Прикриваючи відхід свого побратима, він не здався ворогам. На їхню вимогу здатись, він відповів: “"Тіло моє, ви можете взяти в полон, а душу ніколи". І підірвав себе гранатою. Ось так обірвалося славне життя хороброго повстанського ватажка, славного сина України Миколи Кушніра, який все своє життя присвятив боротьбі за волю українського народу. 

Кіндрату Басенку вдалося під прикриттям ночі і диму вирватись з палаючої стодоли. Після загибелі хороброго ватажка Миколи Кушніра, загін "Чорний Ворон", або як його ще називають в народі, "Брати Кушнірі", не припинив свою боротьбу за волю України. Його очолив брат Миколи — Данило Кушнір, сміливий, розумний ватажок. Весною 1926-го року загін пожвавив своє збройне протистояння комуністичній владі. 

В ніч на 15 березня із катівень Могилів-Подільської ДПУ втекли арештовані повстанці Дмитро Собар, Степан Яковець, Володимир Лисий, Василь Ляшенко, Антон Швець та Петро Маковець. Через три дні, загін, у складі якого були втікачі, застрелив в селі Бабчинці місцевого радянського активіста, члена народної міліції Гната Почвірного.

Цей активіст не давав людям жити, переслідував своїх однострільчан, заходив у будинки, відбирав усі продукти харчування, які бачив. Виганяв людей з хат, іноді навіть підпалював помешкання. Мешканці села поскаржились повстанцями, і ті його застрелили. 

Весною 1926 року, з 16 по 20 травня, загін повстанців мав намір перейти Румунський кордон. В районі сіл Гамулівка і Буша московськими карателями було влаштовано засідку. В результаті запеклого нічного бою чекісти вбили Степана Яковця та поранили хороброго Кіндрата Басенко. Вже поранений, стікаючи кров'ю і відстрілюючись, він зумів відірватись від переслідування. 

Сили повстанців з кожним днем зменшувались і були на межі виснаження, не маючи змоги продовжувати боротьбу. Частина їх перейшла в Румунію там осіла, інші загинули під час каральних операцій, не бажаючи покидати свою рідну землю. 19 грудня 1926 року в селі Бабчинці було проведено проти повстанців каральну спецоперацію, в якій взяли участь комуністи з Могилів-Подільського відділу ДПУ та райміліції.

В запеклому бою загинув Кіндрад Басенко, один з найактивніших повстанців. Чекістами був взятий в полон відважний Роман Рудий, який був поранений в обидві ноги і руки, і все ж відстрілювався, поки не закінчились набої. Після бою в повстанців було вилучено зброю та боєприпаси, які зберігались в хаті Василя Басенко, Кіндрадового брата. Його було заарештовано. Намагаючись перейти кордон з Румунією, в бою загинув Іван Кушнір. Як склалась доля Петра Кушніра, ніхто не знає. В архівах про нього немає ніяких матеріалів. 

Незважаючи на великі втрати повстанців, загін Чорний Ворон продовжував вести боротьбу на чолі з Данилом Кушніром. Ось що повідомляла в той період комуністична агентура: 

“Могилів-Подільському окр-відділу ДПУ голові окр-виконкому ТОВ Коробкіну від 10 квітня 1929 року.  На територии Могилев-Подольского округа активно действует диверсионная банда, (так влада називала всіх повстанців) Кушніра, с основным активом 16 человек, которая по завданням разведки противника производила налёты на партийные профсоюзные организации, убивая коммунистов, грабя сельсоветы, райисполкомы. Бандой произведено до 50 налётов”. 

В 1928 році в селі Бабчинці за ініціативи Сави Ладанюка, першого комсомольця, на церкві, було знято унікальні дзвони. Крім того, він був одним з найактивніших учасників продзагону. Брав участь у конфіскації зерна в своїх односельчан, вилучаючи його силою. Після чергової конфіскації зерна повстанці його підстрелили. Куля влучила в нову, але в сутінках йому вдалося втекти. 

Вкінці 1929 року Данило Кушнір і Григорій Краус з іншими членами загону прибули в село Бабчинці, щоб забрати в Румунію свої сім'ї. Дружина Данила, Наталія, з маленькою дочкою Марійкою не наважилася їхати в Румунію. Данило довго вмовляв дружину, та ті вмовляння виявилися марними. Він одружився вдруге на дочці Семена Климика Євдокії, перейшов разом з побратимами кордон і поселився в Румунії. В 1931 році загін братів Кушнірів припинив свою бойову діяльність. "Чорний Ворон" був справжнім взірцем борців-патріотів і вів боротьбу, навіть тоді, коли її запал вже згас по всій території комуністичної імперії — Радянського Союзу.

Як склалась подальша доля жителів села Бабчинці, які брали участь в Бабчинецько-Ямпільському постані

210 жителів села були репресовані. Багато з них були розстрілян, в тому числі Фросина, сестра братів Кушнірів зі своїм чоловіком Павлом. За наказом наркома внутрішніх справ СРСР від 26.10.1930 року. Вирок виконали 16.11.1930 року в місті Вінниці. У Фросини залишилось 4 малолітніх дітей, яких виростила її свекруха Дарина. 

Кровожерливий комуністичний репресивний апарат не пощадив нікого із бабчинян. На початку 1942 року в селі Бабчинці в чорному фаетоні, запряженому білими, мов лебеді кіньми з території Румунії прибув повстанський командир Данило Кушнір. Він відвідав румунську окупаційну комендатуру, після чого румуни стали набагато лояльніше ставитися до Бабчинян. Це не дивно, адже в той час Данило очолював у 8-й румунській армії один із відділів інформаційного центру.

Ця подія сколихнула все село. Румуни, з повагою ставились до нього. Дочка Кушніра від першої дружини, Марія поскаржилась Данилу, що в її будинку Юсько Гурський зняв двері. Він знайшов Гурського і той тремтячи від страху, повернув двері. Данило віддав заміж свою доньку Марію за Михайла Коріньовського. Для молодих він зробив гучне весілля і повернувся в Румунію. Після війни в 50-х та 60-х, майже до 1970-х років, Данило Кушнір, який проживав на території Румунії, надсилав своїй доньці Марії листи і фотографії. Ось декілька з них:

 

Працівники КДБ, Комісія державної безпеки неодноразово викликали Марію та її сина Бориса до Могилів-Подільського для співбесіди. Вони завжди знаходились під пильним наглядом “компетентних” органів, які думали, що Данило може з'явитися в селі під чужим прізвищем. Вимагали від Марії та Бориса, щоб ті одразу повідомили про такий факт. 

Автор розшукує нащадків Данила Яковича Кушніра 1900 року народження, Григорія Арсеновича Чорного 1904 року народження, Франца Івановича Слідзієвського 1900 року народження, Тимофія Прокоповича Собара 1894 року народження, Дмитра Остаповича Собара 1898 року народження, які після боротьби з московсько-більшовицьким режимом переїхали жити в Румунію.