Чому Польща з "адвоката України" перетворюється на "прокурора", кому вигідний історико-політичний реваншизм і як діяти українській владі

Заява прем’єр-міністра Польщі Дональда Туска про те, що вступ України до ЄС залежатиме від її позиції щодо операції "Вісла", викликала хвилю занепокоєння. Це попередження пролунало у відповідь на висловлювання українського міністра закордонних справ Дмитра Кулеби, і стало черговим сигналом, що історичні проблеми між двома країнами стають каменем спотикання на шляху євроінтеграції України. Туск наголосив, що "Україна не стане членом ЄС без згоди Польщі", і для цього потрібно відповідати не лише економічним, а й культурно-політичним стандартам. 

З чого все почалося?

Заява Туска збіглася з політичними змінами в Польщі, де упродовж останнього десятиліття націоналізм, перегляд історії та концепція польського народу як жертви стали центральними темами політики. Колишня керівна партія Право і Справедливість активно просувала ці ідеї, перетворюючи історичні трагедії, як-от Волинська різанина, на символи національної пам'яті. У Польщі посилюється думка, що історичні конфлікти з Україною повинні бути врегульовані, перш ніж обидві країни зможуть спільно рухатися вперед у політичному та економічному партнерстві.

Проблема ускладнюється тим, що в польському суспільстві існує значний консенсус щодо цих питань. Зараз близько 70% поляків вважають Волинську трагедію важливою складовою польської національної свідомості. Цей консенсус підтримується не лише радикальними політиками, а й значною частиною громадськості та провідних політичних сил, включно з опозиційними партіями. 

Тому питання українсько-польських історичних конфліктів не може бути вирішене на користь однієї сторони. У кожної країни є свої герої, які можуть бути неприйнятними для сусідів, і нав'язувати одну історичну правду іншій стороні є небезпечним. Наприклад, для українців героїчний образ УПА є символом боротьби за незалежність, тоді як поляки мають свою історичну пам'ять, де Армія Крайова також відіграє важливу роль, хоча і з власними темними сторінками. Історія ж показує, що подібні конфлікти лише поглиблюють розбіжності між народами.

Чому саме зараз це питання постало так гостро?

На жаль, сьогоднішня риторика польських політиків лише загострює ситуацію. Це відбувається в той час, коли росія продовжує агресивну політику щодо Польщі, відкрито погрожуючи ядерними ударами і здійснюючи провокації. Польща, будучи членом НАТО, має певну захищеність, але минулі гарантії західних держав, такі як обіцянки 1939 року, не завжди спрацьовували в критичних ситуаціях.

Додатково загострює відносини "зернова криза", коли Польща обмежила експорт українського зерна, попри численні декларації про партнерство. Це рішення було сприйнято в Україні як прояв політичного популізму, який ставить під сумнів щирість польської підтримки. Українській владі необхідно шукати шляхи вирішення цих протиріч через пряму взаємодію з Євросоюзом, зокрема з Німеччиною та іншими країнами, що мають вплив на Брюссель.

Варто зазначити, що попри напруження, Польща є важливим союзником України, надаючи значну військову підтримку, зокрема через постачання старої радянської зброї в обмін на нову техніку від США. Польські політики часто нагадують про допомогу українським біженцям, але не враховують, що українці в Польщі стають важливою економічною силою, працюючи і сплачуючи податки. Українські мігранти не лише інтегруються в польське суспільство, а й допомагають зміцнювати його економіку.

Історичні конфлікти, які активно роздуваються в польському суспільстві, не обійшлися без впливу російських спецслужб. Доведено, що частина антиукраїнських акцій фінансувалася російськими структурами з метою посіяти розбрат між сусідами. Однак, коли такі риторичні атаки підтримуються на офіційному рівні, стає зрозуміло, що проблема виходить за межі інфодиверсій і стає інструментом внутрішньої політики.

Що робити далі?

Для України надзвичайно важливо зберігати холодну голову і прагматичний підхід у відносинах із Польщею. Києву слід орієнтуватися на співпрацю з тими польськими політиками, які готові до діалогу і партнерства, не зациклюючись на історичних образах. Українсько-польські відносини мають базуватися на спільних інтересах у безпеці, економічному розвитку та інтеграції до європейської спільноти, а не на взаємних звинуваченнях та історичних реваншах.

Ураховуючи загрози з боку росії та непередбачуваність майбутніх політичних змін у світі, зокрема у США, Україна і Польща повинні думати про створення додаткових безпекових альянсів, як-от Балто-Чорноморський союз. Це дасть змогу обом країнам спільно протистояти російській експансії і забезпечити мир та стабільність у Східній Європі.

Питання збереження партнерських відносин між Україною та Польщею є ключовим для безпеки регіону. Від того, чи зуміють обидві країни подолати історичні розбіжності і розбудувати міцний альянс, залежить майбутнє не лише двох держав, але й усього європейського континенту.