Ана Мустеаца зізнається, що щодня прагне свободи бути матір'ю

Кишинів, Молдова

Холодного, тихого ранку у в'язниці на березі Пруту крізь віконні ґрати пробивалося бліде світло, висвітлюючи тіні темного минулого і невизначеного майбутнього. Ана Мустеаца, сильна жінка і мати сімох дітей, зараз веде відчайдушну боротьбу за возз'єднання своєї розбитої сім'ї.

Ми мали честь взяти інтерв'ю в Ани Мустеаца, жінки, чий досвід і боротьба відображені в цій тривожній історії. Зустрівши нас у хіджабі, символі її навернення до ісламу, Ана провела нас у свій світ, у кімнату без жодних ознак обмеження чи в'язниці, разом зі своєю молодшою дитиною, допитливою дівчинкою з великими очима, яка сама народилася в російській в'язниці.

Уродженка села в Республіці Молдова, Ана жила звичайним життям, доки не потрапила у пастку торгівлі людьми та не була засуджена до п'яти років ув'язнення за співучасть у цьому злочині. Вона потрапила під чари турецького чоловіка, який заманював її різними жестами. Він обіцяв їй омріяне життя, але вона опинилася за ґратами. Насправді чоловік керував нічним клубом у Туреччині, де вербував молдованок для танцювальних послуг. Ана каже, що вона не знала, що жінок продавали. Все це сталося у 2011 році.

Моя наївність і їхня манера поведінки призвели до того, що я потрапила в цю ситуацію. Я хотіла гарного життя, дорогих подарунків і все таке. Після того, як я дізналася, що вони насправді задумали, я розірвала всі стосунки. За 11 років я абсолютно нічого не знаю про нього, про людину, через яку зараз потрапила в біду, — розповіла Анна.

Але історія Ани на цьому не закінчується. Маючи сімох дітей, чиї долі сплелися в складний життєвий гобелен, Ана стикається з проблемами затримання і розлуки зі своїми дітьми. Двоє з них належать молдованину, із яким у неї була прекрасна історія кохання. Вони живуть у Республіці Молдова. Інші п'ятеро дітей належать громадянину Таджикистану. З другим чоловіком жінка проживала в російській федерації, звідки її також екстрадували. Удар для затриманої був подвійним, оскільки батько її п'ятьох дітей переїхав від них після того, як жінку затримали. Іншими словами, вона залишила власних дітей — восьмирічних близнюків і ще двох дітей у віці п'яти та чотирьох років відповідно — напризволяще.

— Чи могли ви коли-небудь подумати, що батько ваших дітей може так вчинити з вами та залишити вас практично без будь-якої підтримки? — Ні, ніколи в житті, це було останнє, про що я могла подумати, я навіть не думала про це, я думала, що він завжди буде поруч зі мною, — зі сльозами на очах каже Анна.

Цікаво знати, де ще четверо дітей цієї жінки... За тисячі кілометрів звідси, у реабілітаційному центрі в росії, де вони чекають, коли їх заберуть. За допомогою Національної пенітенціарної адміністрації Ана змогла поговорити з керівництвом російського центру та повідомити, що хоче забрати своїх дітей додому, що, ймовірно, станеться не скоро. Ув'язнена каже, що вона теж бачила своїх малюків, і її серце тьохнуло, коли діти розповіли їй...

"Вони питали мене: "Мамо, коли ти приїдеш і забереш нас?" Вони хочуть, щоб я приїхала і забрала їх швидше".

Ану засудили до п'яти років позбавлення волі, і вирок не є остаточним. Закон вимагає від ув'язнених не тримати з собою дітей до досягнення ними трирічного віку. З розбитим серцем Ана каже, що їй нікому довірити свою маленьку донечку, і її надія вийти з-за ґрат підживлюється думкою про те, що вона візьме з собою дітей.

— Ні, не візьму.

— Не візьмеш...
— Нема батьків? — У мене є батько, але я не спілкуюся з ним вже багато років, але я б не довірила йому і свою дитину, залишившись сама з ним. Я не змогла б віддати дитину людині, яка колись мене зрадила.

Зі сльозами на очах жінка розповіла, що сподівається вийти з в'язниці, адже ніч за ніччю засинає з цією думкою.

Я роблю все можливе, щоб забрати дітей із собою, більше нічого не хочу абсолютно.

Посеред цієї драматичної історії Ана Мустеаца та її діти представляють маловивчену реальність, і наш документальний фільм занурюється в неї, щоб проілюструвати щоденну боротьбу в тіні барів. Це привілей і відповідальність — ділитися цими історіями зі співчуттям і повагою, відкриваючи світові аспекти життя, яких ми часто уникаємо або ігноруємо.