Універсальний рок-атракціон від фахівців своєї справи

Оцінка: 10 із 10.

Хто би міг подумати 2013 року, що гурт іздивацькою назвою "Сметана band" та піснями зі специфічним гумором,здебільшого вульгарним або чорним, за десять років стане одним із передовихпоппанк-виконавців України? Гурт, в альбомах якого можуть спокійно чередуватисяпісні про секс із тваринами та про роздуми над призначенням у житті; гурт, якиймає десятки мільйонів переглядів і прослуховувань, але не має майже жоднихповноцінних інтерв'ю та згадувань у медіа; гурт, який вважає своєю цільовоюавдиторією нереалізованих людей 30+, але є кумирами підлітків-неформалів тааніме-косплеєрів. Гурт-провокація, гурт, що складається з протиріч, як і нашежиття, цього року відзначив 10-річчя та випустив свій восьмий альбом. Над новимальбомом ішла робота тривалий час, тому фанати були заінтриговані тапереслуховуючи сингли й сніпети, затамувавши подих чекали на реліз. І в ніч на11 серпня це нарешті відбулося.

[%photoset_1%]

Альбом відкриває бурхливий та динамічний"Аніме-опенінг", який обвалюється на тебе потужним, насиченим звуком,задаючи тон усьому подальшому вмісту та виправдовуючи назву альбому. Ліричнийгерой пісні втрачає, здавалося б, усе, поневіряється в божевільному вирі життя,яке представляється самостійним уособленим персонажем та бавиться його долею якхоче, поки він не вирішує відмовитися від стороннього впливу (або перекладанняна нього відповідальності) та бере кермо до своїх рук. Атмосфера зневіри таводночас надії дійсно проходитиме червоною ниткою крізь увесь треклистплатівки. Спочатку мені здалося, що саме таку назву пісня отримала за чіткимрозрахунком і є своєрідним реверансом уже згадуваній аніме-авдиторії, якаприйшла до дружного сімейства фанів "Сметани" завдяки animatic-кліпамна "Воху и Лёху" та "Конструкторы" і продовжуєпоповнюватися, але жодних доказів цьому ми знайти не можемо, тому цезалишається лише моїм припущенням.

Продовжує заданий тон не менш гучна, алебільш весела на перший погляд "Не закохуйся", яка поєднує в собіелементи панку та металу (на альбомі взагалі буде багато експериментів, але проце згодом). Та під, здавалося б, веселою обгорткою знову ховається невпевненийу собі ліричний герой, який у тверезому стані не здатний підійти та заговоритиз об'єктом своїх симпатій, тому йде на авантюру, закінчення якої залишаєтьсявідкритим, та якщо вважати подальші треки ідейним продовженням одного великогосюжету, то можна припустити її провал. Але кліп на пісню, як це часто буває вСметани, зовсім несерйозний і ніби є приквелом до легендарної "Женился намужике". Приспів запам'ятовується і підштовхує до гучного підспівування,що є однозначним успіхом.

Третя пісня альбому, "Дискотека"Ностальжі"", за прослуховуваннями на платівці поки що тримаєлідерство, якщо не враховувати випущених раніше синглів. Сповнена синтезаторнихретро-мотивів, вона, якщо я правильно зрозумів, розповідає історію пронаступність поколінь, які проходять через один і той самий клуб та стаютьсвідками п'яної різанини. Як сказав один мій друг, "коли прочитав текст,навіть якось незручно танцювати під неї стало". Але як на мене, тутбайдужо-меланхолійна манера оповіді Єгора Кувалдіна не наштовхує на особливіпереживання, а радше заохочує пустити все на самоплин і віддатися танцям,залишаючись стороннім спостерігачем.

А от наступний трек "Істерика" єрізким і відчайдушним, а для когось може навіть тригерним. Його я би відніс дооднієї категорії з "Верь в меня", "Выстою" та"Скелетами", де головний герой знаходится на межі нервового зриву,усе найгірше, що в ньому є, вилазить назовні, а болючі спогади та жахи, якіначебто вже відпустили, знов навідуються до нього та перевіряють психіку наміцність. Музика майстерно передає настрій тексту, гітарно-барабанний ритм укуплетах ніби ілюструє слова "кожен рух як цвях" і "щільногатить у мозок за патроном патрон" та загальну напружену панічнуатмосферу, а на приспіви приходиться зрив і гітари вибухають ревом. Хтосьскаже, що такі пісні заганяють у депресію, але на мою думку, вони допомагаютьлюдині її переживати та почуватися не самотньою, адже вона знає, що крім неї щехтось відчуває те ж саме й тримається.

У bcrd, яка віддає важким похміллям (а якщоточніше — "Ханговером"), ліричний герой намагається знайти спасіння валкоголі та просить забрати в нього нав'язливі спогади, що мучать його тривалийчас. На кожному альбомі "Сметани" знайдеться місце повільній таважкій пісні, як от "Лето" або "Умереть молодым". Янаважуся назвати цей трек одним зі своїх еталонів звучання на цьому альбомі, девивірена кожна нотка, хоча за прослуховуваннями він несправедливо пасе задніх —мабуть, середньостатистичний слухач не дуже налаштований майже на п'ять хвилинзанурюватися в чийсь внутрішній морок, бо мороку зараз і так достатньо навколо,натомість йому хочеться простого двіжу, з чим відмінно справляється наступнапісня.

"Лицемірка" — це нехитрийпідлітковий поппанк, який, імовірно, вже точно написаний із певною метою, а саме —стати на концертах достойною заміною "Плохим манерам" та"Девочка любит девочку". Зміст тексту можна вичерпно зрозуміти заназвою, куплети ніби писалися вже після складання приспіву, для йогообрамлення. Рядова танцювально-слемова пісня без подвійних сенсів та незвичнихмузичних ходів — у ній усе можна передбачити, у тому числі й періодичні зривина крик з метою надання різноманіття при виконанні приспіву, який звучить аж 7разів у різних варіаціях для надійного відбиття у пам'яті — то в ролі інтро, тов ролі бриджу, а програш повторює його мелодію.

"День народження".Експериментальний трек у стилі постпанк, який міг би бути несподіванкою, якбине записи з репетиції 2021 року, де по одній із пісень можна зрозуміти, що"Сметана" давно прагнула випустити щось у цьому жанрі й цього вартобуло очікувати. Для мене, як для інтроверта, який терпіти не може колективнісвяткування, а тим паче дня народження, і любить подумати над сенсом свогоіснування, текст цієї пісні є найбільш близьким серед усіх текстів пісеньальбому. Звісно, знавці постпанку можуть звинуватити цю пісню в порушенніпевних канонів, адже приспів, виконаний високим тоном, убиває всю"эмалированную" атмосферу та повертає в бік уже традиційного для"Сметани" панку, але експеримент на те й експеримент, щоб принести щосьнове в звучання, у даному випадку  —домішатиодин жанр до іншого.

Коли пісня "Зміни" вийшла синглом,вона не викликала в мене внутрішнього відгуку, і досі я не можу зрозуміти, чиподобається вона мені, але вона є знов-таки доволі красивим нетиповим для "Сметани"експериментом з ухилом, як написав Єгор, "в інді, а то й в артрок".Після прослуховування першого куплету та приспіву я припустив, що вона проглобальні зміни як тенденцію останніх двох років, які в тому числі зачепили йгурт, і заохочування до прощання з минулим. Мені такий кон'юнктурний підтекстспершу не сподобався, але вже на другому куплеті мене спустили з небес на землюй композиція виявилася черговим описом важкого переживання розриву стосунків,але на відміну від умовної "Разные люди", вона не сипле сіль на свіжурану, а навпаки намагається її якомога швидше загоїти, даючи ледь непсихологічні поради.

"Тупі танці". Цей трек у дусі"Ля-ля", "Весёлой песни", "Кисломолочнойисповеди", "Меня ненавидят все" та "Как перестать думатьстихами" є привітом усім олдам як за текстом, так і за звучанням, івиглядає як одночасно критика та підбадьорення автором самого себе на триваломукар'єрному шляху. Це чи не єдиний безтурботний привіт із минулого у"Похмурому" сьогодні. Він також звучить повчально, закликає небоятися йти до своєї мрії, що би про тебе не казали, і таку ідею я схвалюю.

Текст "Скла" є мені зовсімнеблизьким, описи Єгором сцен палкої пристрасті ліричних героїв із поцілукамита стисканням долонь чомусь я би з більшою ймовірністю відніс до крінж-року,ніж попередню пісню, музика мене також не дуже зачепила — для"Сметани" звучить надто попсово. Я би може й лояльно поставився, якбипочув це у виконанні "Без обмежень", та від "Сметани"очікуєш дещо іншого що текстово, що музично. Але буде безглуздим не визнати, щоз нового українськомовного матеріалу цей трек вистрілив найбільше і є новимхітом нової "Сметани". За саундом це також черговий вдалийексперимент. Іноді після першого ж прослуховування я можу спрогнозуватипопулярність пісні, але іноді просто розумію, що це не моє, і не в змозіпояснити, чим, наприклад, умовний "Патимейкер" свого часу завоювавприхильність широких мас, не маючи (для мене) чіпкого мотиву. Та попри початковенеприйняття, зараз я іноді можу переслухати "Скло", хоча й не вважаюйого чимось видатним для себе, можливо тому, що воно не гармоніює з моїмнастроєм.

"Хвилина мовчання". Прикладнешаблонної української пісні про жертви війни, за яку не соромно. Можливо, япомиляюся, але мною тут відчувається душа, а не бажання осідлати хвилю актуальності(хоча іноді одне другому не заважає). Принаймні я на це сподіваюся, бо як би небажав я більш широкого визнання "Сметани", та не хотілося б, аби гуртскочувався до відвертої комерції в дусі "про це співають усі зараз,значить, і нам варто спробувати". Але якщо навіть припустити, що це все ждруге, то знімаю капелюха перед майстерністю хлопців, які навчилися робитиякісний продукт, який відповідає потребам часу. Особливо чіпляє надривний вокалпід час соло — цей крик здатен умістити в собі як біль однієї людини, так іколективний біль.

The End. Дійсно несподіваний від"Сметани" хіп-хоп у стилі Kalush, та навідміну від нього, змістовнийі без зайвих слів. Відверта розмова втомленого артиста зі своїм слухачем, який,як і будь-яка жива людина в наш час, дещо збитий з пантелику тим, що відбуваєтьсянавколо, і не знає сам, що буде далі. Сумно, що десятиріччя гурту, підсумкиякого підбиваються у пісні, припало на такий переламний період в історії, упорівнянні з яким нещодавні коронавірусні часи вже здаються безтурботними тасонячними. Після початку повномасшабного вторгення "Сметана", як ібільшість українських виконавців, перейшла на українську мову, що, звісно,відсіяло велику частину російськомовної авдиторії країн СНД, та водночаспривернуло увагу нової. Багато матеріалу, написаного до 24 лютого ізапланованого на восьмий альбом, так і не побачило світ (принаймні, поки що).Та це не завадило "Сметані" майстерно відобразити свої почуттяновими фарбами, створивши універсальний музичний атракціон, де кожна композиціяє самостійною, неповторною, і кожен слухач може знайти щось близьке для себе.Саме тому всім пісням я б поставив одаково високий бал — бо на альбомі немає необов'язковогопрохідняку, все на своєму місці й нічого зайвого. Хтозна, куди далі нас заведежиття. Але поки є кому робити музику та є кому її слухати, приголомшливаісторія триває. І наостанок хочеться процитувати Noize MC: "У кінці всеобов'язково буде добре. Якщо все недобре, то це ще не кінець".